Час неосяжний, коли він категорія ВІЧНОСТІ.
Цитаты Лина Васильевна Костенко
Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.
Несвідомі власної несвідомості.
Добре людям, які проходять повз факти. А я проходжу крізь них.
Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.
Десь, може, там зустрінемося ми.
Не буде рук — обнімемось крильми. Где-то, может, там мы встретимся.
Не будет рук — обнимемся крыльями.
І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.
Зманеврували у слові, зманеврують і в ділі.
Все повинно минати, бо інакше нічого не настане. Всё должно проходить, иначе ничего не настанет.
И в детство, будто в теплые края.
Летит душа, ей там тепло всегда. Душа летить в дитинство,
Як у вирій,
Бо їй на світі тепло тільки там.
Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.
Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки.
Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади.
Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі. Но есть печальное утешение, право: кому-то на свете хуже, чем тебе.
А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп’ятий?
Воно як маєш серце не з льодини,
розпяття — доля кожної людини. Но как подумать, девочка моя ты,
то кто из нас на свете не распятый?
Оно как имеешь сердце не со льда,
распятие — каждого человека судьба.
Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити. Ты, может, от меня устал. Меня нужно любить.